Сторінки моєї книги

Вже давненько сюди не заглядала. Майже місяць. Була страшенно зайнята своїм проектом, який  нарешті завершила кілька днів тому, проте так і не пішла на пошту, щоб його відіслати: до мене в гості прийшла ангіна, жахливо почуваюсь:((. Останні кілька тижнів стали важким випробуванням для моїх очей і мозку. Думала, що просто звалюсь від утоми. Але, ось він готовий. Вчора цілий вечір гладила товстелезний стос паперу в якому кілька років мого життя і сподівання на майбутнє, і розмовляла з ним. Здаєть, то на мене температура подіяла:)))

Так приємно було прокинутись сьогодні знаючи, що не треба буде робити важкі розумові зусилля...прокинутись з легким полегшенням, що поки його читатимуть я зможу тиждень-два просто відпочити. Мені страшно. Раніше його читали люди, які були загалом прихиьні до мене, а хто читатиме його тепер? Випадково знайшла в розрахунках помилку, вже перед тим як роздруковувати остаточний варіант. Як я могла таке зробити???? Сама собі дивуюсь. Як і тому, що раніше цього ніхто не помітив...В голову лізуть думки, а раптом це був не єдиний огріх? стараюсь про це не думати....

Загалом, останнім часом мені доводилося робити багато неприємних речей і бачити багато неприємних людей..а скільки ще попереду!

Єдиною справді приємною подією став похід до театру. Після театру я завжди відчуваю заряд позитивного натхнення:)) Шкода, що вдається відвідати його так рідко. А зараз я піду. Робитиму маски для обличчя. приготую щось смачненьке. займусь рукоділлям. Думатиму про хороше.

Сьогодні мене потягнуло на мистецтво. почала читати про художників, дивитись картини, як завжди при такому настрої. Випадково натрапила на роботи Вільяма Блейка. Вони мене вразили, якоюсь неймовірною енергетикою, хвилі якої переплелись із хвилями моєї душі в цей вечір...я ввімкнула слайди з картинами, запалила ароматичні свічки, заварила зеленого чая з жасмином...і наче вже не за своїм столом закладеним плакатами, олівцями і книгами я опинилась, а десь зовсім в іншому місті, стільки цікавих своєрідних, чутливих емоцій...

Знову почала думати про Нього. Навіщо? адже за всіма законами логіки і здорового глузду зустрітися знову неможливо. А я все одно не полишаю надії. Така доросла, а в казки вірю. Вірю, що він той єдиний і доля нас все одно поєднає...Пам ять така підступна річ, стирає риси його обличчя з моїх спогадів, але емоції і відчуття - я все одно завжди пам ятатиму...навіть в глибокому старечому маразмі. Я в цьому впевнена...

Вірш під хвилі моєї душі:

Метет метель, уже влажна,
Сугробы мягкие лепя,
По небу ветками скребя…
Уже февраль идет, а я
Весну встречаю без тебя!
Не друг тебе и не жена.
Вдали… А говорил: нужна!
Ничья… А говорил: моя!
Метель, метель, снегов моря…
Хочу, чтоб сон меня склонил,
Склонил и память погасил,
Чтоб онемело тело, чтоб
Сквозь тот мороз – хрустальный гроб,
Чтоб дни и ночи – семь недель
Мела, мела, мела метель,
Чтобы слепящим синим днем
Очнулась я в гробу моем
От губ твоих, от рук твоих,
От глаз отчаянных твоих.
Но проще наше бытие –
Нет мертвых снов, хрустальных льдин,
Я в рюмку лью валокордин
И пью за здравие твое.
Я сердцу говорю: ну что ж,
Терпи, авось переживешь…
Не в первый раз… Не в первый год…
Метель метет, метет, метет…

Все счастья хотят, но какое оно?

Увы это знать лишь немногим дано,

Счастье-проснувшись увидеть рассвет,

И знать что греха на душе твоей нет,

пройтись по прохладной траве босиком,

Ходить на работу, спокойно, пешком,

Видеть улыбки счастливых детей,

иметь пусть немного, но верных друзей,

Не прятать на сердце тяжелых обид!

И действовать, так как нам сердце велит!

Жить в мире с собою, с природой с людьми,

И в старости быть окруженным детьми,

И быть благодарным за это судьбе!!!

Такого же счастья желаю тебе)))

Нарешті прийшла зима. У неї, очевидно,  багато спільного із моїм хлопцем - вона приходить, тоді, коли вже не треба. Вперше за багато років на підвіконні зацвів лимон, сподіваюсь, що це гарний знак.

В суботу ходила на пошту, забирати свій проект і рекомендації по подальшому його покращенню. Загалом все гаразд, є, звісно певні правки, але, то типово. Тепер на мене чекає біганина з одного кінця міста на інший по збору даних, активна переписка електронною поштою, кілька походів в біблотеку. Перша маленька сходинка подолана. Спочатку відчула ейфорію. На радощах переїла солодкого. А вчора, замість того, щоб приступити до подальшої роботи впала в якусь апатію і пролежала цілий пів дня і цілий вечір перед теликом.Сьогодні теж нічого не клеїться. Все, з завтрішнього дня приступаю до активної роботи, розслабилась тут.

Сьогодні після обіду мене відвідало стійке відчуття, що пройде ще трохи часу і я подякую  тим небагаточисельним людям, які в мене вірили. І тим, багаточисельним, які не вірили, які шкодили і пакостили. Причому, останнім я подякую двічі. Бо іноді для кроку вперед потрібен хороший "пинок" під зад

Раптом згадалось: "Ти хочеш мої запалені очі. Заклеєні скотчем, яка то ціна.." з ОЕ.

Очі у мене й справді болять. Бо що іще робити вдома, коли прибрано і є харчі? Напружувати зір у різний спосіб. Книги, телевізор, комп, рукоділля. Ну, правда я іще зробила зарядку...

Яке щастя, завтра вихідні закінчуються. Мої батьки підуть на роботу. Думала, що я з ними збожеволію за ці три дні. Коли працювала була заглиблена в свої проблеми і вихідні здавались неймовірним святом, можливістю виспатись.

Тепер це просто ходіння взад-вперед без діла, як я не намагаюсь його собі придумати. Я тривалий час була у стані авралу, думаю, що через кілька днів знову буду, але, цей час треба перебути. Опановую новий вид рукоділля. Сподіваюсь, мій витвір буде успішним.

У мене склалось враження, що вона радіє моїм неприємностям. Принаймні весело і з сарказом коментує. Помітила, що після усвідомлення цього я й сама беру з неї приклад і радію її проблемам. А це ой як на мене не схоже, не така я людина. Я ж маю бути вища і сильніша за це все..При цьому ми продовжуємо бачитись, посміхатись одна одній, і бажати всього найкращого. Задумуюсь про те, щоб завести собі подружку в інтернеті, таку, щоб з нею просто переписуватись. Можливу тут була б справжня щирість у стосунках. Бо в реалі відчуваю розчарування у дружбі з кожним днем все сильніше...Найгірше, що колись я їй дуже допомогла вирішити складні життєві проблеми. А вона з милої, хорошої дівчинки перетворилась на справжню стерву із невпорядкованим статевим життям..

Завтра гулятиму містом. Просту гулятиму, дихатиму повітрям, слухатиму музику в навушниках. Сьогодні правда дощака цілий день, але, до завтра можливо, все стихне. Провітрю трохи свою головешку. Їй це буде не зайве.

От і знову почались мої безробітні муки. Я їх вже переживала до того, як влаштувалась у той гадючник, в якому пропрацювала два з половиною роки.  Щодня переглядаю оголошення, поки не знайшла нічого підходящого. Процес ускладнює те, що не знаю, як буде оцінений мій проект і скільки часу мені в подальшому знадобиться.

В якийсь момент накотили депресняк і апатія. Безвихідь...Стараюсь використовувати час із користю. В душі гризе маленький черв ячок, чи правильно я  зробила, що кинула хоч і ненависну, але все ж таки роботу у наш скрутний час. Знаю, що вчинила правильно, але  ж так важко..

Улюблена мною зима виявилась болотною. Не лише у погодному, а й життєвому розумінні.

Я так хочу мати роботу яка б мені подобалась. Не просто заняття із зарплатою, а роботу, в якій можна втілити всю пристрасть і натхнення, які в мені є. А іноді, у хвилини відчаю я згодна забути про це, згодна на яку-небуть роботу, тільки б вона дозволила заробляти собі на життя.

Та я подумаю про це завтра. Ні, навіть пізніше ніж завтра. Дочекаюсь попередніх результатів проекту, тоді буду щось думати. Думаю, що ще максимум тиждень.

Так, в мене давненько не було вільного часу. А тепер я відіслала основну частину свого проекту, чекаю на результат. Хоча я частенько схильна до побоювань із знаком мінус, тут я стараюсь поганого навіть не припускати. Бо якщо проект повністю заріжуть, то переробити його займе десь пів року. А я цього більше не витриаю. Мені дуже потрібен цей успіх. Я кілька років йшла на жертви заради нього. Навіть змушена була кинути роботу. Безумовно, певні правки будуть, це нормальне явище, але хоч би проект не запороли. Тому що це кінець. Навіть не хочу працювати над додатковою частиною, поки не почую результат - тому що, якщо сама концепція проекту не вірна, це вже не буде мати жодного значення...

Купила новорічні подарунки рідним і друзям. Сподіваюсь, що в наступному році зможу дозволити собі купити значно більш цінніші подарунки. Знову жахливо почуваюсь. Підчепила ангіну та ще й потрібно вилікувати декілька зубів, що не тільки неприємно, а й дорого...Ну що за напасть!!!

Дивно мати вільний час. Я вже й забула як це. Одразу згадала про вже призабуті хоббі. Одне з них - кулінарія. Ломанулась готувати усілякі десертики, печенюшки, тортики. Мене це страшенно радує і заспокоює. коли печу торт - забуваю про все на світі. Іноді, навіть подумую створити у блозі кулінарний розділ і свої кулінарні потуги описувати. І звичайно ж  свої кулінарні шедеври я їла . Через кілька днів помітила, що боротьба із стресом даремно не пройшла - животик і попа починають зростати прямопропорційно до настрою. Мені так важко далась моя нинішня стрункість, що я змусила себе закрити рот і на кухню стараюсь зайвий раз не заходити. Треба, мені якось так зробити, щоб моїм хоббі став який-небуть спорт. Чи танці. Організм цікава штука- чомусь завжди б є по тому, що найбільше любиш. Нагороджує короткозорістю любителів читати, а схильністю до зайвої ваги любителів готувати..

— Я самый счастливый человек на свете!
— Влюбился?
— Выспался!

Решила по дому мужскую работу сделать сама... легла на диван, смотрю телевизор... тяжело, не спорю, но надо

Лучший способ запомнит что-то, это стараться забыть его...

Мой парень - ГЕРОЙ! Прошёл всю войну... Уставший... Выключил комп и пошёл спать.

Принять мужчину таким, какой он есть, может только военкомат

Вот пошлёшь кого-нибудь с горяча. А в душе переживаешь... дошёл?... не дошёл?..

это не я спать не хочу, это спать меня не хочет..(((

Случайная встреча - самая неслучайная вещь на свете

Что на работе делаешь?

- Домой хочу!

Важко знайти душу, в яку ще не ступала нога людини

Некоторые люди всю жизнь ждут своего корабля, не понимая, что находятся в аэропорту.

Нужно быть лучше, чем вчера, а не лучше, чем другие.

Жизнь можно начать с чистого листа, но сам почерк изменить гораздо сложнее.

Так, я вирішила, що саме сьогодні будуватиму плани на наступний рік, та ні, навіть роки. Це буде своєрідна дошка візуалізації. Чому саме сьогодні? Сьогодні Андрія, а це ім я для мене особливе.

Психологи кажуть, якщо візуалізувати бажання, причому сміливо візуалізувати бажання, то вони обов язково здійсняться. Отже, приступимо:

1. В наступному році хочу остаточно завершити свій проект.

2. Хочу змінити професію. В гіршому варіанті - знайти хорошу і достойно оплачувану роботу за фахом.

3. Хочу вирішити нарешті для себе, чи хочу я далі бути зі своїм хлопцем. Якщо хочу, то прийняти його таким який він є раз і назавжди. Якщо ні - знайти достойного чоловіка, створити сім ю обов язково з двома дітками. (Це план більш довготривалий ніж рік).

4. Просто хочу ще раз зустріти ЙОГО. І хай ця зустріч або ощасливить мене або розчарує.Але нехай вона буде.

5. Хочу зробити вдома капітальний ремонт.

6. Хочу власну квартиру, а капітальний ремонт хай залишається батькам. Хочу кухню з великим коричневим різбленим столом і такими ж стільцями. І дерев яними підставками для чашок

7. Хочу в туристичну поїздку по європейських країнах

8. Частина жінок ненавидить зиму, у решти є шуба...хочу шубу. Мутонову.

9. О, ледь не забула, а це важливо - хочу полікувати всі зуби

10. Хочу машину. Взагалі - міцубісі лансер, але, на худий кінець, я згодна на шевроле лачетті.

11. Хочу, щоб мені завжди вистачало грошей на власний саморозвиток: на книги, на спорт, на хоббі.

12. Хочу, щоб всі ті, хто говорив, що в мене нічого не вийде, що колись не хотіли бути мені друзями чи коханими, вважаючи мене їх не гідною дивлячиьсь на мене гарну і успішну кусали собі лікті.

І саме головне. Мабуть, найперше, що треба просити в Діда Мороза: здоров я всім тим, кого я люблю. І тим кого не люблю теж. Хай в наступному році буде менше усіляких нещасть і більше позитиву!!!

Написала, тепер іду здійснювати!

Вона почалась іще задовго до нового року, десь так під кінець листопада. Її започаткували вантажівки з кока-колою які виїхали у телевізійній рекламі. Це перша ознака приходу Нового Року. І почалось - прикраси, новорічні знижки, підсумки...

Я ще з дитинства це свято не люблю. Навіть не знаю чому, чи того, що мої батьки однієї новорічної ночі страшенно посварились і вирішили остаточно розлучитись, чи того, що в дитинстві зі мною не хотіли знатись однолітки і я завжди була самотньою, а потім до цього іще додалось, що в мене дуже довго не було хлопця і самотність подвоїлась...або може того, що я народилась за два дні до цього самого Нового Року і завжди отриую один подарунок на два свята...Бог його знає чому...

Та останнім часом, останні кілька років, я ловлю себе на думці, що миоволі чекаю чуда. Якогось отакого, як в російських новорічних мелодрамах, коли за одну ніч відбуваються якісь неймовірні події, які змінюють життя людини на завжди. І що разу це свято відбувається з якимись неприємними подіями..

Минулий Новий Рік я зустріла в компанії друзів мого хлопця, і остаточно зрозуміла, що це його копанія, а не моя. Крім того, там була людина, яку я дуже не люблю і яка збиралась зробити одну річ, яка завдала б мені іще більшого болю, правда не вийшло, Слава Богу, та намірів мені вистачило..

На цей Новий Рік я задумала дещо інше. Провести його вдвох з моїм хлопцем. Без компаній, друзів, батьків...А раптом це допоможе мені повернути почуття, які майже згасли. Колись, коли ми іще тільки почали зустрічатись, ми провели день разом. Просто їли хот-доги, грали в комп ютерні ігри, варили каву, гуляли парком. Він мені тоді сказв, що це наш найкращий день вдвох. Я тоді теж так думала. Це були такі неймовірні відчуття для мене: вперше в житті, я провела день вдвох із хлопцем, певно справа була тільки в цьому, а не власне в хлопцеві...

А можливо, ще не все втрачено, може Новий Рік вдвох зможе оживити почуття??? Чи може все ж таки, станеться якесь маленьке чудо, якась подія, яка вкаже мені мій подальший шлях?